М.Л.П
Юрій Завадський
16 лютого 2017

Вибрані вірші Юрія Завадського. Частина з них – зі збірки «Таксист» (2015) – є «деконструйованими первинними версіями потоків», з яких складена книжка «крик» (2011). Обидві збірки вийшли друком у видавництві «Крок».

«Мене не раз питали, чи в мене є вірші про те чи про інше, а я не міг сказати, про що вони, бо пишучи ніби про ніжність, я ніби пишу про диктатуру, а пишучи ніби про революцію, пишу ніби про секс. [...] «Таксист»– ця книжка народилася як цитата, хай навіть мені це не подобається. Тексти, які у мені живуть, – про пошук перспектив і про правду, котрої бракує щодня, особливо коли йдеться про мене самого.» (з інтерв’ю).

 

Юрій Завадський. Вибрані вірші

* * *

                                             Олеговi Карпенку

Я — стою осторонь.

Я, я не воюю.
Моє бажання — роздорiжжя, сваволя.
Бажання, хворе невiдповiднiстю —
Єдина зброя супроти.

Здобуваючи крик, залишаю собi зраду,
Зрада притягує голод, а голод — миттєвiсть.
Одна рiч пояснює iншу.

                                                                     2011

 

* * *

Вже не керую собою, довгий коридор iз доґм i норм
Вже не має влади надо мною.

Алкоголь також має свої iмена та присвяти,
Як давнiй друг, що раптом з’явився на порозi,
Як книга, яку несила дочитати.
Крiзь яку можеш дивитися на свiт.

— Можеш? Насправдi можеш?

Людина, розгубившись,
Не може керувати сим свiтом.
Її вiрш — намарне; вiдчиняє дверi:
— Можна?

А поза твоїми залiзними руками —
Солдати, вулицi, бульдозери.

Хто я? Я, — припалюючи цигарку,
Говорячи цiлком правильно, —
Не можу.

                                                  2011

 

* * *

Перегортаю записник,
Коли нестає сил.

Люди зо зброєю:
— Вiршi можна писати олiвцем,
На старих ґазетах, кривавих сорочках,
Вугликом на бетоннiй стiнi,
В окопах,
Коли на тебе плюють
I стають чоботами...

                                                        2011

 

* * *

Спекулюючи жорстокiстю,
Можна виграти вiйну з тими,
Хто спекулює своїми стражданнями.
Спекулянти — успiшнi люди,
Будують меморiали своїм загиблим.
Проте не загиблим вони найбiльше заборгували,
Очевидно.

                                                                           2011

 

* * *

— Смерть друзiв?! Я їм не мама!!! —
Солдат видихає носом
Жовтий густий дим.

Мертвi тiла на узлiссi,
Роздертi мiнами.
Тiла громадять бульдозерами, —
З них будують мости й барикади.

Дерево, саджанець, тонке, як палець,
Гнеться пiд колесом вантажiвки,
Спотворене, росте.

                                                        2011

 

* * *

Людина, що вміє їсти і спати –
Досконалий громадянин,
Машина для праці,
Дистальний прикус.
Такі люди помирають самостійно, зосереджено,
Діставши кулю в шию чи потилицю,
Зносячи біль, наче нетактовну похвальбу.
Народна культура – культура революцій і воєн, уяви́.

                                                                                   2011

 

СМІТТЯ

Я — стою осторонь.

Я, я не воюю.
Моє бажання — роздорiжжя, сваволя.
Бажання, хворе невiдповiднiстю —
єдина зброя супроти.

Прання, дощ, невагомість.
Твоя чоловіча сила, біля мене.

Здобуваючи крик, залишаю собi зраду,
зрада притягує голод, а голод — миттєвiсть.
Одна рiч пояснює iншу.

Гірська дорога, вимита до каменю потоками,
розорана колесами лісовозів, жовта, м’яка.
Ледве дійшов, біля калюжі води,
жаби завмерли, а сам, зі спрагою та болем,
ще крок, рівномірно дихав.

Запах нічого, повітря і повітря,
в якому нема вже мені минулого, червоне небо,
голодного голос.

Нестерпно, коли люди виносили сміття,
кожен у своєму мішку свій непотріб,
хвороби підступають, і хворіти ніколи.

Темна півмаса ранкового неба,
півнакип на дверях авта, залютованого катастрофою,
півтіло напівмертвого, мій дорогий друже.

І раптом настало світло,
і ти мав хвилину поправити собі зачіску.
Нескінченний, коли один текст наставав після іншого,
обіцяючи роз’яснення та завершення,
проте надавав інерції просуватися вглиб самого себе,
збираючи обличчя забутих істот,
з якими довелося злягатися.
З пакунками, вміст яких, таємниця,
його не було, друг чи супутник,
що був поінформований про незавершеність
і поспільний обов’язок крихкотілості.

Це невідома ментальна субстанція,
додаткова нирка, частина мозку,
щось раніше недосвідчене організмом,
від чого відмовитися ніяк.

Острівні народи, і їхнє каміння.
Шквал насувається, здалеку, як стіна, теплий вітер.
Космос, побудований людиною,
не потребує затвердження та узгодження,
чоловік із голими грудьми, посланець,
може говорити, адже сам собі, творець.
Шквал, як стіна.

Не зрозумів цього шуму, і цієї слівності,
і непробутності, а рух від неможливості до неможливості,
від залежності до залежності, від переступу до переступу,
від дзвінкості до глухості, зумовив собою океан.
Сказати б, на різних кінцях планети, неподалік, але далі ніяк,
сумирний клімат цього шматка універсуму
геть розбестив людство-недолітка, без принуки,
його екземпляри таки віднайшли собі дорогу крізь океан.

Батьки приховуватимуть подробиці довіку,
покупець може не промовити й слова,
гість лише падає на порозі, заледенілий.
Якби нам дали волю, кажуть.

                                                                                             2015

 

ЗАРІЧЧЯ

Я так довго — до правди,
до цього крісла, до котрого приріс нерішучістю,
до міста, що з прапорами, що вітає диктатора,
до кедів з позолотою, до когось,
до кого я так довго.

Я нікому нічого,
кома, котра може нас зрадити,
й одна знимка, котра може нас зрадити,
і диктатор, який може нас розчавити,
і диктатор, якому нічого.

Витравлюю кислотою свій сон,
а під затвердлим воском —
обопільна нерішучість, ми собі тінейджери,
ми собі не зізнаємося в зрадах,
ми собі аніправди.

Безвідповідально так співжити,
ділячись одним диктатором на двох.
Врешті цей шлях закінчиться,
і чи буде йому правда кінцем?

Ми обертаємо слова, погано пахнемо,
втрачаємо щось, може й бажаючи бути «нами»,
не маючи зобов’язань, взуваємося
й виходимо, а там — якась республіка,
і пахне собі м’ясом свободи.

                                                                         2015

 

ПРОТЯГ

Насолоджуйся.

Люди розможуються завдяки їхнiй природженiй авантюрностi.

Можна лише чекати випадку. Як яблуко, що тримає в собi воду й насiння.
Туман, порожнеча. Свiт недотворений, без назв.

— Ось який стан натхнення, невже
надiйшов час на самого себе? Наскiльки я можу збайдужiти?
Кому догоджати?

День радісний, день безхмарний, день несподіваних смертей.
День без неба, день усвідомленої смерті.

Двері, що відчиняються, що загрожують, що протяжні, кроки.

Газ, що отруює, викликає сміх, весняний.

В поезiї немає моралi й правил. Ненавиджу, не навиджу, не на виджу.

А ти? Леткий, когерентний, описаний, — цього світу, краєвиди,
населення; відтоді, — ніби я, ти.

З туманного вечора, як раптове авто, виринає людина, схрещенi руки на грудях.
Примiтивний час, — розчиняється в повiтрi. Стояв тут, у джинсах. Тепер нема.

— І сьогодні здатися може, що зросла трава крізь асфальт, якої не було,
тобі може здатися, що ти тримаєш у руках зернину землі, які зовсім знесилені.

Ти мені говорила:
— Уяви, якби в такий весняний день, сьогодні, почалася війна…

                                                                                                                      2015  

                                                                                                                                                                 

БРАТТЯ

На знимці вранішні птахи
безголосі, безсонні, як детонація дизелю,
як танки, слизькі від роси, —
машини, що пришивають людей до повітря,
пристрої, що слугують відродженню,
або ж як?

Ці птахи марґінальні, забарикадовані в листі,
не провадять ні з ким перемовин,
воду проковтують натще,
без опису залишаються.

І залишаться осторонь соціуму,
і їх за каліцтва ненавидітимуть, —
завіщо вони зосталися
і застигли?

                                                                   2015


Юрій Завадський – поет, видавець. Працює в жанрах сучасної зорової і фонетичної поезії, вільного вірша . Автор восьми поетичних книжок. 2011 року з гуртом ZSUF записав музично-поетичний альбом, матеріал якого представляв під час літературних фестивалів в Україні та за її кордонами. Мешкає в Тернополі.