М.Л.П
Олег Лишега
14 грудня 2016

Гідність

Рушив журавель коло криниці

І собача будка на ланці,

Гарбузи побігли товстолиці,

Хто куди – врізнобіч навманці.

Рушили Ліхтарня і дровітня

І ставок, і кладка через рів,

І скирти, прадавні і новітні

В полі, де їх вітер перестрів.

Все посунуло, поперло, полетіло,

Стрімголов, шкереберть.

                                              вусібіч..

 

І моє понівечене тіло

Мчало з ними –

протилежно – звісна річ.

 

 Мабуть було якесь передчуття у Ярка, Ярчика, як називали його численні друзі, приятелі, бо цей вірш “Поїзд від’їжджає” наче прощання, легке, граційне, з гумором і посмішкою, але крізь відблиск зболеної душі, – коли за якусь мить пробігає, проминає уся кінострічка твого життя, обриси усього наймилішого, найріднішого... 

lysheha publ

lysheha publ 1

До тебе можна говорити

Хіба зовсім іншою мовою

Бо ця теперішня надто гамірна –

У нічній дорозі під зорями

Розмова трохи інакша, правда?...

Відколи ти відійшов

Чи тут що помінялось?

Вчора йду до річки умитися,

А вода чорна, аж синя...

Хтось вночі сполоскав у Стримбі

Свою дуже дорогу шкуру.

Це я до того, що Тисмениця й досі

Славиться своїм хутром,

Яле якось недавно хтось

                                     мене вколов,

Що раз так, то там має бути

І добра шкуродерня...

А що з цього виходить? –

А ось що:

Давні люди таки були

                                  щасливі,

Бо не знали мертвої води.

lysheha publ 2

А ти вже ближче до тих,

                                    Давніх,

Ніж ми всі.

Ти вже ближче й до Якова

                                      Голуба,

Той міг сидіти під грушкою над Вороною.

 

І бачив усе, що діється по цілім світі.

Правда, тобі більше випадало

Орієнтуватися вночі

Десь між Ходоровим і Віднем

Адже десь там іржала електричка

Бозна з якого століття –

Хоч-не-хоч, а по твою душу,

нетерпляча, Страшна.

І десь там на тебе змореного,

Напали розбійники

І вихопили з рук торбу, і гайнули у ніч..

А в ній було і трохи бульби,

І ще теплі голубці,

І майже готовий “Кадильний дим”..

Воно всяке було і в давні часи –

не раз на прочан у дорозі

Нападали розбійники

І здирали останню сорочку –

Але ж тебе хотіли навіть

                                            вбити і

Як тобе під Станіславом вночі

Вбили автом...

І за що?

А лиш за те, що мандрував

І вмів співати.

Але ти встав із мертвих...

А вже коли дійшов аж до Рима,

Чи й не сам папа позаздрив,

 

Що не міг так гарно співати

А як цілував руку,

То, напевно, дивувався,

Яке в того хлопця високе чоло

І великі сумні очі,

Як у візантійського святого

На потемнілому образі...

 

І ніс тонкий з горбинкою,

Може, тому, що в тобі текла

І вірменська кров...

Давня кров з далеких гір...

Роня і Рися просили

Додати свої спогади про тебе

А я не встигаю,

Надто мало часу минуло відтоді,

Як ти зірвався

У найдальшу дорогу.

А вже ніч і я сам тут з Біликом...

Білик дуже осиротілий останнім часом...

Тут ніби серпень,

Я то згадую

А то раптом десь пропадаю...

Якось гортав давні малюнки,

А бачу – ти

Завмер між двох буків у зимовому пальті

А позаду голий буковий ліс

І де-не-де темніє тодішнє листя...

 

То, здається, раз

/ Невже раз? / вибралися

Аж під Клубівці, там над потоком

Цвітуть підсніжники й досі...

 

Ти ніби розчахнув браму

І заглядаєш у все, що не відбулось...

Що могло бути...

Попереду така дорога.

Вийдеш на Великий Міст,

Там набрав розгін –

У світ нерозхлюпаний,

                          перед тобою...

Доводиться тебе знов просити.

  lysheha publ 3

lysheha publ 6

Від редакції: назва поеми в рукописі має два варіанти: "Гідність" та "Гідність, Яромир Лишега". Сценарій фільму в рукописному варіанті здається невід'ємною частиною поеми, але в цій публікації ми наводимо лише витяги з рукопису. 

Публікується вперше.

Рукописи надані дружиною поета Дарою Ткач.