Василь Лозинський «Рекордоване сенсомар'19» Вірші

04 грудня 2021

Василь Лозинський «Рекордоване сенсомар'19» Вірші

Visby Sensommar Prostory

Фото автора

Бар’єр письма Замість писати ти прибираєш, готуєш і читаєш, пишеш листи, Замість писати ідеш у кафе і там читаєш або в парку гуляєш і розмовляєш з друзями. Замість писати вірші ти смакуєш десертами, спішиш по каву, замість читати, повертаєш книжки, і от батьківські дні, випадаєш з ритму, словом живеш буденним життям, не силкуючись нарушити плин подій, дискутуєш і ще більше дискутуєш, замість писати вірші. Час збігає, а ти ще не написав нічого, всього, що вже читаєш назбиралося стопками, відкрите у місцях, де зупинився і закладене теж книжкою, почнеш вимірювати скоро їх довжину кілометрами. Якщо раніше писав супроти себе, то тепер пишеш тільки собі, але все ще замало знаків. Потім вже і не виходиш з дому, не подорожуєш, щоб писати, стіл найцентральнішій об’єкт, але все це немає до діла з суб’єктом письма, і відчуттям його самоти. Надходять свята, ти ховаєшся у книгосховищі, наче в укритті від авіа-атаки. Потім пишеш замість того, щоб їсти, іти на закупи і ще стількох всіляких важливіших справ, починаєш це все перечитувати і вже не хочеш правити: так має бути! Пишеш вірші? Пиши! NON PRIORITY BOARDING I «KEEP ON ME YOUR RUSSIAN EYE, але так, щоб я тебе чула» – у нагоді баночка з дитячим харчуванням і металева ложка, жувальний рефлекс на шляху до головного вокзалу і не ліньки трішечки пошпигувати: так званий телефон як диктофон, мантричне бурмотіння, але і набирання тексту по інший бік стіни: тантричний секс, напруга і розслаблення, ніякого катання напівсонним, замріяним в транспорті ... Але й не може бути правильним шпіонаж. Можливо невдала спроба роману у розробці, польові дослідження в трамваї, дитяча «їжа з собою». Нотування наживо монологів про російських шпигунів і музей холодної війни: й історія має повторитися знову. На моїй шматяній торбі гасло: BACK TO BOOK! Повертаюсь у книжку. II Та країна спить, у вагонах, іноді темно на вулиці, зате весна і з зимової сплячки прокинеться кожен, але ще не час, залежить який календар, віросповідання, раціон, комунальний провайдер, комфорт, виборчий список, облиш! «Не смій!», тому не придумаєш кращої назви для книжки. «Львів – це Україна», позаду Берлінська стіна, ще на очах мексиканська будується, надзвичайний стан у мініатюрі і попередження про нев’їздність росіян по імейлу. Нові інституції – більше корупції. Поїзд-трансформер як спальний вагон або європейське сидяче купе. Далі своєї країни не бачить наш земляк, попереду якийсь незрозумійлий знак! III Те, що я написав тут [у Венеції] можливо зiтерло щось, що я міг би написати у Берліні. Рон Вінклер Не пишеться вже впродовж десятиліття в цьому місті, про це можу аж тепер сказати, причина була поїхати звідси, щоб написати те, що вдалося за ті попередні роки в усіх перелічених і ще нездійснених подорожах та мандрівках. Мета – працювати усюди, світ розуміти як дійсність, прокласти маршрут туди і забути про UBER-a, можливо спроба наступної професії і буде професією майбутнього, досягнути кінцевого призначення кур’єра, перевозити на замовлення в обхід усіх соціальних мереж, всліпу потрапляти в ціль, спостерігати при цьому захід сонця, і бачити на повіках відбиття світла, цятку у своєму оці, спокій з віддалі як сигнал, що світло несе, на мить прийняти його. лютий-березень, 2019 р. _ дитяча залізниця, колія що будується, погідність довгими зимовими вечорами, які у довгих годинах відкриття музеїв, запрограмовані ще далеко наперед, коли літо продовжується. підготовлені вікенця зі світлом та ліхтарями й різними атрибутами приватних історій; скло, ржаві матеріали, тонни цукерок і лінії шин, що біжать як у півмарафоні всі паралельно від Стокгольма до фінішу. Швеція, вересень 2019 р. Рекордоване сенсомар’19 дивне співпадіння, в країні Півночі
затишок у басейні з коробками DVD
і шеренги солодощів з лакриці, карамелі
й зі смаком, що перейшов з напою
у в’язку жувальну форму і назад
у прозору шипучку. ти зауважила залежність
і також піддалась спокусі. тобі
до лиця було лаврове деревце в Лінеанумі
й все навкруги було впорядковане як галактика
та ми номадами поки-що залишаємось.
ми вичаровуємо з сумки чаю,
чи ще потрібного краму, книжок
на вагу золота. у кафе неподалік колії ми
фотографували випічку
і спостерігали за поїздами-маятниками
з рідкісними графіті. шлаґбаум
перекриває дорогу й остерігає алярм.
тут винайшли булочки з цинамоном –
пояснюєш ти. отримую одну з
духовки. денне світло меркне,
у вікнах новий дизайн ліхтарів.
«фіка» і обід вже минули і
час обмінятись скарбами малим.
іграшкова залізниця проїхала повз
і вуличний рух відновили.
і ми кращі з тобою за минулих,
температура морозу ще не пече. Упсаля, вересень 2019 р. _ за Деборою Фоґель воєрів двоє споглядає повільний потік перехожих. чіткість призначення, впевненість в символі і його зв’язку з часом далеко за межами Вітчизни. не хотілося чекати і треба пояснити, що вояризм пасажирів не просто так. ось складки піджака, тут такий пристійний стиль знову і знову. червоний, що око разить, жителі міста різного віку відмаюють до причалу. ритмічна вулиця в годину пік. і ловлять останні промені сонячного світла, всього вміру, іще кіоск з морозивом відкритий, кафе стільки докладно, скільки в них відвідувачів і замовлення поступове після робочого дня. острівець з валіз серед вулиці, кава наче зі смаком тютюну, непомірна гречність. і ніякого тобі похолодання душ, а ще пором. Стокгольм, серпень 2019 р.