Гризім залізо бо ми не люди
Володимир Костирко: Початок цього типу творчості припав на 1991 рік. Характерними ознаками тодішніх творів були: літературність, іронія, цинізм. Переважно шаблонні зображення з'являлися в місцях, де бували люди з навколомистецьких середовищ, наприклад, в околицях ЧеКа (каварня "Червона калина" на Чайковського), в ЖеПе ("Мінібар" в Жовтневому Проїзді, тепер Крива Липа), в околицях кафе "Псяча Буда" на Костомарова.
Частина цієї образотворчості коментувала тогочасні політичні події способом, актуальним для Львова. То був час протестів і страйків у Львові, час арештів студентів у Києві і час військового перевороту в Москві. На тлі цих подій з'явилися шаблони:
ПЕРСПЕКТИВА – такий підпис містився під шаблоном із зображенням труни, що простяглася до горизонту.
Шаблон ГРИЗІМ ЗАЛІЗО БО МИ НЕ ЛЮДИ, на якому зображені людські черепи, що, як ті жертви смерті, вгризлися в метал коси. Це ілюстрація стану суспільної приреченості та запозичений образ із вірша Павла Филиповича "Гризи залізо".
Зображення НАШ КАНДИДАТ з'явилося під час виборів і замість портрета демонструвало електоратові чоловічий статевий орган.
ТРЕБА БУТИ ТВЕРДИМ. ХУЙ: "Треба бути твердим" – гасло із Ніцшевого тексту "Сутінки ідолів, або як філософствують молотом"
У другій половині 80-х Іван Лучук написав АВТОЕПІТАФІУМ, який насправді був переробкою одного з канонічних висловів Григорія Сковороди. Ця переробка й була проілюстрована в шаблоні СВІТ МЕНЕ ЛОВИВ І НАРЕШТІ ВІДПУСТИВ. Напис був закомпонований по формі овалу, всередині якого було зображення труни.
Неоднозначним для інтерпретації був шаблон із зображенням черепа в якого вуса формулися написом: УКРАЇНА, а оселедець заповнювали літери: ЩЕ НЕ ВМЕРЛА.
Коментарі – з тексту Володимира Костирка "Спрей-арт ві Львові"
- Журнал-самвидав "Кремнюк".
- Володимир Костирко: "Кремнюк" мав п'ять чисел. Першим був 5 (1992) останнім був 0 (але нульовий мав замикати, творити коло, тому йому приписали дату 1992). Нумерувалося методом Піфагора (-1 не було, бо то означало крапку, тобто кінець).
Далі – обкладинки та розвороти журналу:
Додаток:
Павло Филипович
Гризи залізо
Гризи залізо
І гострий камінь –
Небесні ризи
Горять над нами.
Криваві квіти
На чорних кручах,
Їх сіє вітер –
Смерть неминуча.
Якісь потвори
Кудись зникають,
Голодні зори
Когось шукають.
А там, в вигнанні,
Глузують Юди:
«Це дні останні,
Ви вже не люди».
Макети та копії журналу і трафарети експоновані на виставці "У темряву" у 32 Vozdvizhenka Arts House у Києві (24.11.2016 - 15.01.2017). Prostory продовжуватимуть серію публікацій матеріалів виставки.