11 жовтня 2018

Обличчя у кіптяві


Цей текст художника Ярослава Футимського є відгуком на виставку «Кіптява» Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського в галереї Артсвіт у Дніпрі – відгуком з особливим акцентом на фільмі «Охорона праці на Дніпропетровщині». Виставка та фільм базуються на дослідженні соціальної та екологічної ситуації індустріального міста Кам’янське (до 2016 – Дніпродзержинськ). Кураторка виставки – Ксенія Малих. 

SEM 3735

Я бачив, як сонце сідало, 
Й в останніх його променях 
Тіні, раніше сховані, 
Світу себе показали
Вони розкидались долями, 
І їм завжди було мало. 
Знаєш, що б не сталось, 
Ми маємо дізнатись, хто вони –
Це люди? звірі? хто це? 
Я є? чи мене тут нема? 

Оh, deer!  «Тріумф смерті»

Вогонь Прометея тліє, гасне. Дим тягнеться над містом, сажа осідає на вулицях і лицях.

Доволі складно розібратися, що в цій роботі показане без прикрас – робітничий клас чи його міфологія, цілий індустріальний регіон чи стан речей на будь-якому українському виробництві. 

«Охорона праці на Дніпропетровщині» – це невипадкова підбірка «несвідомої документалістики»? Це конструювання історичного наративу чи його деконструкція? 

SEM 3878

Тут точно присутня гіпнотична краса руїн і захоплення наскрізною деструкцією та людським регресом. Уламки українсько-радянської індустрії видаються напрочуд життєздатними – особливо в поєднанні з досі масштабною експлуатацією ресурсів і робітників та абсолютно безкарною агресією до навколишнього середовища.

У життєвому просторі, що його досліджують автори, ми знаходимо техногенні колапси і соціальну безпорадність робітників, існування в індустріальному місті з катастрофічними наслідками проживання поруч із виробництвом, відголоски великої битви за життя у процвітаючому місті як за чергову утопію. Також тут присутня незрозуміла людська легкість і гумор – на тлі вибухів, викидів, бруду і проривів, а також робітничих протестів, які лишаються непоміченими.

Доволі широка доступність аматорського документального відео в епоху соціальних мереж уможливлює пошук у відкритих джерелах, систематизацію, підбір та накопичення матеріалу, подібного до використаного в роботі. Це вдається Рачинському і Ревковському, які надають цій хаотично розкиданій інформації чітку форму й використовують її для критичного висловлювання. Завдяки невідомим авторам ми потрапляємо в недоступні місця і відкриваємо техногенні ландшафти, маємо змогу зсередини роздивитись працю та її безпосередні умови. 

SEM 3781 1

Ми – ті, хто дивиться – є тут? Чи нас тут немає? Мережа індивідуальних і, можливо, одночасних відеопоглядів своєю багатошаровістю репрезентує реальність Дніпропетровського регіону, і навіть ширше – простір напівзруйнованої пострадянської індустріальності.

У тіні залишаються автори використаних відео з Інтернету, адже початок і завершення цих історій завжди поза кадром. Хто це?

Яким є метод Рачинського і Ревковського у їхній роботі:
Привласнення?
Художнє дослідження?
Робітнича антропологія?
Журналістське розслідування?
Документалістика відкритих джерел?

Чи важливим є визначення цього методу?

Вогонь Прометея передається безпосередньо у людські руки – про це свідчить початок відео. Вогонь виходить з-під контролю, тліє і згодом гасне. Сажу, кіптяву, що залишилася, вперто прибирають, але вона все одно осідає в легенях та на лицях.

 

Фото експозиції: Олег Самойленко