26 червня 2020

Розмова #3. Альтернативний захист

Інтерв’ю зі студентами Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, літо 2019.

Це розмова Катерини Бадянової та Лади Наконечної з Євгеном Свистуном, Катериною Лисовенко, Таірою Умаровою та Марком Чегодаєвим стосовно акції «Альтернативний захист», яка відбулася в НАОМА влітку 2019 року. Акцію в той чи інший спосіб готували студентство та випускники/-ці Академії різних факультетів та років навчання. Вони розповіли нам про процес розробки ідеї, про ключові завдання – які чинники їх викликали і яким був результат.

Розмова 3 1 
Катя Лисовенко: Планировалось делать индивидуальные художественные проекты. На том этапе, когда мы решили отказаться от индивидуальных проектов в пользу общего, несколько человек отсеялось, т.к. не видели себя в групповой работе.

Євген Свистун: Усе почалось з ідеї зробити альтернативний захист, для якого ми мали створити роботи без директив “зверху”, вказівок або замовницької програми, наприклад, такої, що існує в Академії.

Поясніть, чому ви говорите про замовницьку практику в Академії. Адже професори заявляють, що підтримує свободу студентства та про свою допоміжну роль у його творчому розвитку. Диплом є фіналом на цьому шляху, із ним ви як художники ідете в життя поза Академією.

Таіра Умарова: Передовсім ідеться про «українську традиційну школу» і таке поняття, як «високе мистецтво». Критика викладача, що поширюється на всю роботу студентів, зумовлена абстрактними критеріями: «національне, традиційне, патріотичне й духовне». Знаємо історію, але в контексті розмов ці епітети стають основною опцією, викладачі не прояснюють що це за критерії, просто постійно апелюють до них.

К.Л.: Нет четких критериев. Иногда кажется, что можно всё, но в процессе работы переходишь определенную границу и Академия начинает отвечать агрессивно. Если студент или студентка пытаются сделать что-то, что выходит за рамки, например, медиума живописи, или создает произведение критического плана, - начинаются разговоры в духе: «сначала научитесь писать и рисовать, а потом делайте что хотите. Вы еще не художники, вы учитесь». Единственная возможность студента и студентки сделать что-то экспериментальное или как минимум выходящее за рамки медиа, которому они обучаются, и не вызвать жесткой реакции преподавателей – спрятаться за инфантильностью, за своим внутренним ребенком. Например, Тамара Турлюн сделала палатку, в которой взрослые могут вспомнить себя в детстве. Преподаватели отреагировали на это, как на милую выходку.

Розмова 3 2

Які зараз вимоги до дипломів в НАОМА?

Є.С.: Ми записали промову В. М. Прядки, якого було запрошено як голову комісії на всі захисти дипломів цього року, де він проговорює чіткі номенклатурні критерії, проговорює, що саме потрібно робити. Він говорив про «осмислення історичного минулого нашого народу». Заявив, що його критика дипломів, яка базується на його позиції та розумінні мистецтва, буде впливати на оцінювання нашого, скульптурного, диплому та дипломів монументального і сакрального живопису.

К.Л.: Конечно, в связи с его специализацией, он больнее всего реагировал на наш факультет монументальной живописи и на скульптурный. Главным у нас на защите был О. Соловей (в. о. завідувача кафедри живопису і композиції НАОМА), но он соглашался с тем, что говорил В. М. Прядка, который по сути выражал мнение всей Академии, но более радикально. Нас обвиняли в космополитизме, недостаточном патриотизме, спрашивали, почему мы не «поднимаем» в своих монументально-живописных работах тему героев АТО, корили, что нет героики. Так от нас требовалось служение государству. Интересная была дискуссия про заказчиков. Преподаватели говорили, что главный заказчик скульптора – государство, молодежь.

Т.У.: Цікаву думку почули. За баченням В. Прядки, мистецтво має бути обов’язково масовим і вести за собою народ: «В противном случае – это не искусство, оно не настоящее».

Розмова 3 3

Тобто те, яку тему диплому ви обирали, впливало на остаточну оцінку?

Є.С.: Виходило, що прийшов якийсь сторонній рецензент, і ти не особливо міг захиститись. Він був головним, зі своїм поважним віком та досягненнями, перекривав авторитет місцевих.

Т.У.: Була помітна різниця в оцінюванні, коли розглядали творчі роботи, сухі академічні й " тематично-національні". Відчувалось, особливе ставлення до проукраїнських студентських робіт, навіть якщо технічно вони були слабкими, та оцінку могли отримати максимальну. Інші роботи, які професори не розуміли як оцінювати, просто бойкотували, закривали цю тему, починали між собою дискутувати. Отже, неможливо було захистити роботу гідно.

Є.С.: У мене не виникало бажання продовжувати цей цирк – я прочитав два речення на презентації свого диплому, а потім стояв і слухав критику, дивився в очі рецензенту, який говорив про сучасну ідейну кволість студентів.

Т.У.: На захисті майстерні станкового живопису серед інших робіт була представлена абстрактна. Викладачі просто оголосили її «концептуальною», послуговуючись термінологією, яку самі не розуміють.

Є.С.: Це підтверджує, що на одній кафедрі студентам дозволяється робити абстрактний живопис, а на іншій – формальні речі підпадають під категорію «формалізм». Кафедра скульптури настільки ортодоксальна, що твір, який не зображує людину, чи інший, міметично відтворений об’єкт, не може бути оцінений: «ми цього не розуміємо, ми не прийшли сюди оцінювати те, що ми не розуміємо». Слова «ми не розуміємо» не означають, що викладачі не компетентні, але цих слів достатньо, щоб забракувати твір.

Розмова 3 4

Ви планували зробити альтернативний захист окремих робіт, але потім обрали форму спільної роботи.

Є.С.: Випускники планували зробити дипломні роботи, які би корелювалися з альтернативним захистом, які можна було б фізично або контекстуально винести за межі виставкового залу і зробити частиною простору окремої події – «альтернативного захисту», який ми паралельно організовували. Поступово ми відмовились від об’єктності, матеріальності, як ключових елементів розуміння мистецтва Академією, та почали розробляти один цілісний проект.

Марк Чегодаєв: Не все участники «альтернативного захисту» защищали диплом в этом году. Многие из участников группы, например, учатся на первом курсе.

Є.С.: З початку наших зустрічей висувалися твердження, що будь-яка робота з першого по четвертий курс може розглядатись як диплом і бути захищеною, а студент отримати диплом художника. Ми запросили студентів усіх курсів створити критичний жест щодо ідеї, яку сповідує Академія, що лише дипломна робота набуває статусу твору.

К.Л.: Это было важно для нас и для тех, кто на первом-втором курсе. У Даши Чечушковой, которая поступила в Академию после Одесского художественного училища и адекватного преподавателя, который разбирается и в современном искусстве, – «травма». Она понимала, что в Академии студенты проходят определенные этапы, сначала копируют Пикассо, потом Леже, потом еще кого-то. Это еще те студенты, которые хоть куда-то двигаются, лишь бы не «выдавать» постоянные этюдики с натуры все пять лет, рассвет солнца. Если и начинают развиваться, то поступательно двигаясь через искусство XIX века, например, группу Наби, Боннара и Вюйара, Пикассо и постепенно далее. А вот Даша уже всё это прошла в художественном училище, уже выработала свой художественный язык, и здесь, когда она пришла в Академию, ей сказали: давай сиди копируй Кете Кельвиц. Она выставила на просмотр свою творческую работу, которую тут же сорвали в коридоре, в тот же день, когда погромили работы Спартака. Ей было очень тяжело. И вообще всем кому хочется что-то делать в Академии тяжело: ты понимаешь, что для твоего голоса в этом пространстве нет места.

Для меня наш проект был важен, когда мы были еще на этапе создания своих собственных работ. Важен потому, что на самом деле мы можем говорить здесь, мы не просто статистические единицы, которые помогают преподавателям и ректору получать зарплату, Академия принадлежит и нам. Она является нашей лабораторией.

Розмова 3 5.1

Отже, ви хотіли створити подію «альтернативного захисту», контекст якої надавав би можливості побачити ваші дипломні роботи в новій якості? На офіційному захисті ви є студентами та студентками, а ваші роботи, оцінені як незрозумілі, усуваються з поля зору. На альтернативному захисті – ви вже художники та художниці, що демонструють свої роботи. Але ви відмовились від цієї ідеї та в результаті здійснили іншу, яка складалась із різних елементів.

Є.С.: Контекст «альтернативного захисту» дозволяв би зрозуміти з якою інтенцією робота створювалася. А на офіційному захисті робота продовжила би існувати як об’єкт, потрібний у потрібному місці. За задумом, це була також гра із легітимацією: ми хочемо легітимуватися заради диплому, але перетворюємо усе на якусь фіктивність, гра заради папірця. Легітимація художника мала відбуватись під час альтернативного захисту і його презентації.

К.Л.: У нас было много сомнений на счет этого разделения на фиктивную и альтернативную защиты, т.к. мы тем самым еще больше утверждаем власть Академии, говоря о невозможности что-либо создавать в ее рамках. Тем более у Академии есть многолетняя стратегия поглощения и нивелирования художественных высказываний студентов. Поэтому мы решили перевести всё на теоретический уровень, а Женя предложил вообще вывести в правовое поле: создать юридический иск, которым студенты/-тки смогут воспользоваться в случае нарушения их прав.

Є.С.: Студенти з першого по четвертий курс, які працювали разом із нами, беруть на озброєння цей метод «альтернативного захисту», погоджуються з цим або розвивають його. У наступних роках в захистах починають робити свої перегляди, напередодні академічної комісії робити свою альтернативу. Тут теж така гра слів, що захист диплому, проекту, переростає в юридичний захист, альтернативний захист, що існує для студентів.

Розмова 3 6

На перший погляд, про акцію складається враження, що ви, імітуючи мову Академії, її правила та практики, намагаєтесь показати, що є й інше мистецтво і ці практики мають з’явитися в її стінах. При цьому в проекті присутні теоретичні та юридичні складові. У вашій роботі залишаються заплутаними саме мистецький жест та ваші вимоги до Академії. Наскільки цей мистецький жест та/або інструмент, який претендує на дієвість, є зрозумілим?

К.Л.: Относительно Академии не понятно, каким образом предъявлять иск. С одной стороны, декларируется полная свобода: читаем в статуте, программах, где защищается наша академическая свобода и гарантируется наш художественный уровень как международный и т.д.; в то же время декларируется традиционность и мы «должны». Получается, неписанные законы важнее писанных, ведь оценки ставятся как раз с оглядкой на первые. Как только ты говоришь, что на тебя давят, тебе отвечают, что у нас свобода. Как только говоришь о свободе, вспоминают о традициях.

Дело в том, что в нашем «альтернативном захисте» мы осознанно смешали многие элементы. В нашем тексте-компиляции есть противоречащие друг другу категории: мы взяли за основу способ ректора в заявлениях смешивать академические традиции пятидесятых годов с Бойчукизмом. Он обычно апеллирует к основателям, присваивает себе их авторитет.

Так мы решили сфотографироваться в виде основателей Академии, как они сейчас представлены на ее стенах. На эту идею нас натолкнула графическая серия Даши Чечушковой, про культ поклонения традициям в Академии: основатели и традиции как иконы на стекле. Самопровозглашая себя основателями, мы присваиваем их авторитет, а также и авторитет ректора. Мы смешиваем их высказывания, чтобы проявить противоречия репрезентативной речи Академии и реальности.

Т.У.: В тексті ми хотіли змішати їхні висловлювання, підкреслюючи те, що Академія існує поза часом: модулі сьогодення, 30-х років і періоду заснування майстерно замінюються професурою, як стаканчики в грі. Звертаючись до засновників, викладачі часто надають свого значення їхнім словам чи ролям – таке фактичне викривлення.

К.Л.: Баринова-Кулеба, ректор, да и все остальные говорят о Яблонской и о школе советского времени с большой гордостью. С одной стороны, «школа осталась только у нас»; и тут же сразу начинают рассказывать про репрессии этого времени, «как только мы начинали рисовать женщину в вышиванке, приходили КГБшники и все смывали». Они хотят протащить советскую школу без советской первородной греховности и цензурирования. То есть пытаются ее обелить и отделить от ее истории.

Т.У.: Наша мета – працювати з критеріями оцінювання робіт студентів, із категоріями мистецтва, що існують в Академії; зробити дослідження-ревізію самої Академії. Питання «то що ж є Академією?» ми піднімали на відкритій зустрічі з ректором, після якої власне і розпочалась активна робота. Ми намагались опрацювати питання, що таке традиція Академії, як інтерпретується вона професурою, адміністрацією, та як її розуміємо теж ми. Важливо було побачити, що весь зал студентів турбувало це питання.

Є.С.: Матеріали, які ми отримали після зустрічі з ректором – стенограма, відеофіксація – мали стати матеріалом для проекту.

Розмова 3 7

Основа роботи – папка з документом та фотографіями. А як виглядала акція «альтернативного захисту»?

К.Л.: Накрытый черной тканью столик стоял в символическом месте – переходе между новым и старым корпусом; между живописцами, скульпторами, графиками и искусствоведами, реставраторами. У графиков, искусствоведов и реставраторов была в тот день защита и они ходили по коридору, многие останавливались возле столика.

Є.С.: Насправді, місце було обрано подалі від офіційного захисту, від актової зали. Хоча задля більшої публічності було б краще розміститись саме там.

К.Л.: Ми не прагнули провокації, обрали більш нейтральне місце, але так, щоб студенти могли туди прийти. На столике еще стояли бутылочки с водой, как ставят на защите.

Є.С.: Наша роль – бути медіаторами. На те, що наш текст є компіляцією мають вказувати дати. З’являється 1919, натякає на те, що відбулось в 1934 і що в 2019, коли з’явились ми зі своїм проектом і говоримо, ось реформатори, засновники і т. н.

Т.У.: Під час заснування Академії була конкретна мета, своя оригінальна форма й певне наповнення, якою має бути мистецька школа. Це описує перший абзац. Потім змінюється влада, реформується в пітерському напрямку в 1934 р.

К.Л.: В тексте мы поменяли временную последовательность, смешали цитаты ректора и основателей Академии и утверждения о индивидуальной свободе с утверждениями о школе и традиции.

Т.У.: Окрім цього ми, здається, не явно, але піднімаємо проблему відсутності дискусії. Ми аналізували конфліктні ситуації, що відбулися за останні роки в Академії, реакції студентів на внутрішні проблеми. Багато випадків не задокументовані, та ми планували зробити архів усіх протестних практик в Академії.

Є.С.: Через відсутність дискусії з’явилась традиція ставлення до  Академії, ніби все «постійно погано». Певні оповіді прецендентів потряпляють в медіа на короткий термін, а далі нічого не відбувається. Все забувається, а потім знову повертається із тим самим текстом, тими ж вимогами, але іншим порядком слів.

Розмова 3 8

Отже ви мали бажання записати історію протестів, які за останні роки відбулись в Академії. Але ваша акція стала в ряді таких студентських критичних, рефлексивних робіт-висловлювань. Можливо, запропоноване вами звернення до правового поля – є виходом з ряду мистецьких реакцій, що не отримують відгуку? Це також звільняє від самопримусу створення робіт в дусі “інституційної критики” задля розвитку свого творчого методу, практики.

Т.У.: Ми не планували цю роботу як інституційну критику, а хотіли опрацювати власний досвід: чи це ресентимент, чи травми, чи вимоги? Чому нам важливі ці питання?

Є.С.: Ще коментар щодо юридичного захисту студента. На першій сторінці нашого тексту розташована самопроголошеність засновників, а на останній з'являється документ – позивна заява. Тобто ми з’являємось як нова альтернативна влада, але водночас, поруч зі своєю маніфестацією приліплюємо листок, з яким можна нас, як владу, швидко усунути. Це причина, чому ми розмістити аркуші із текстом в папці; і чому до всього цього наративу і візуальної саморепрезентації включено програмний інструмент, завдяки якому ви так само можете позбавити влади і нас й інших після нашої каденції. Можна говорити, що зараз ми потребуємо звернення до якихось документальних речей, які програмно затверджені Академією. Навіть щодо того, що відбувається в приватних розмовах, щодо визначення, чим ми займаємось і чому наші роботи так оцінюють.

К.Л.: Относительно того, почему мы стали группой – это насущная необходимость. Потому, что по отдельности в Академии мы не смогли бы действовать или вести с ней диалог. Единственная возможность противостоять ей или придавать этому противостоянию художественную, критическую, какую угодно, форму – это групповая работа.